Норвегія стала символом того, як політика, інфраструктура та доходи формують майбутнє мобільності. З одного боку — економічна спроможність; з іншого — набір рішень, що роблять електромобілі не лише екологічним вибором, а й практичним. Чому це важливо? Бо приклади країн показують: перехід на електротягу — це не лише про технологію, це про структуру ринку, державні стимули та щоденні маршрути людей.
У 2024‑му електромобілі становили майже 90% від нових реєстрацій у Норвегії, але наступні позиції виявилися нетиповими: у списку опинилися Сінгапур, Ефіопія та Непал, як зафіксував Bloomberg. Це підказує: багатство само по собі не пояснює всіх драйверів попиту на EV.
Сінгапур — класичний приклад концентрованої міської політики. Високі доходи, цілеспрямовані державні стимули та щільна мережа зарядних станцій зробили електромобіль привабливим для жителів острова. Невеликі дистанції поїздок і компактність території працюють на користь EV, перетворюючи місто‑держава на природний полігон для електричного транспорту.
Чи не дивує, що лідерами стали Ефіопія та Непал? У Непалі частка електромобілів серед нових легкових авто сягнула близько 76%, а майже половина придбаних комерційних транспортних засобів — електрична, повідомляла The New York Times. Це нагадує, як іноді несподівані гравці задають тон трансформації.
Після блокади 2015 року, коли імпорт нафти з Індії став ненадійним, Непал пришвидшив розвиток гідроенергетики. Паралельно були введені високі мита на авто з двигунами внутрішнього згоряння та суттєво знижені — для електромобілів. У підсумку купівля EV у багатьох випадках виявилася дешевшою за бензиновий чи дизельний аналог — і політика зробила свою справу.
Ілюстрація підкреслює місцеву трансформацію: більше зарядних точок, менше викидів, інший характер пересування містом.
Особливо відчутним став розвиток мережі зарядних станцій у Катманду та вздовж інтенсивних магістралей. Залучення приватних інвесторів, пільгові тарифи на електроенергію для зарядки — усе це знижувало собівартість експлуатації EV і посилювало економічний аргумент на їхню користь.
Попри складні історичні відносини, Непал скористався географічною близькістю до Китаю — найбільшого у світі виробника електромобілів, акумуляторів і зарядних пристроїв. До того ж у багатьох регіонах переважає двоколісний транспорт, який теж активно електрифікується; тому ймовірність, що першим власним авто стане електромобіль, зростає.
Урядові та муніципальні парки також переходять на електротягу: таксопарки, поліція та державні служби змінюють парк. Навіть ініціативи із зовнішньою допомогою — наприклад, пропозиція передати Непалу електробуси — мають на меті зменшити забруднення повітря у густонаселених районах.
Ефіопія виявилася не менш амбітною. У 2024 році країна ввела повну заборону на імпорт автомобілів з двигунами внутрішнього згоряння — перший такий випадок у світі. Уже зараз з парку близько 1,3 мільйона транспортних засобів близько 8.3% (приблизно 100 000 машин) — чисті електромобілі, за офіційними даними.
Офіційна ціль — досягти 500 000 електромобілів до 2030 року. Темпи виконання виглядають реалістичними за умови подальшої підтримки. Для порівняння: у США та ЄС також планували обмеження продажу авто з ДВЗ до 2035 року, але ці терміни останнім часом стали менш певними.
Водночас не слід ігнорувати опір: у деяких країнах політичні сили та промислові лобі виступають проти заходів, що стимулюють EV. Це сповільнює запровадження нових правил і робить ринок більш фрагментованим.
rel
Ключова теза для світової спільноти проста: Китай є найбільшим промоутером і виробником електромобілів. Саме з китайської індустрії надходить левова частка машин, що потрапляють на ринки, подібні до Непалу чи Ефіопії.
При цьому залежність від китайського постачання має дві сторони. З одного боку — масове виробництво та доступні ціни. З іншого — внутрішня криза галузі через агресивні цінові війни між виробниками і часткова недовіра з боку Заходу. Це створює невизначеність у глобальних ланцюгах поставок.
Ще один повчальний приклад — В’єтнам, де місцева компанія VinFast у першій половині 2025 року дала близько 30% від загального ринку нових авто (приблизно 67 569 доставлених EV за шість місяців). Місцева політика — звільнення електромобілів від реєстраційних зборів та зниження податків — значно прискорила цей процес.
Підсумок простий: покупці обиратимуть електромобілі, коли це економічно вигідно. Якщо EV дешевший у купівлі або дешевший в експлуатації — він переможе. Політика може прискорити цей зсув: стимули для EV і підвищені податки на авто з ДВЗ роблять перехід природнім та фінансово привабливим, як це сталося у Непалі. Що далі? Ринок буде рухатися за трьома осями: ціна та доступність техніки, розвиток зарядної інфраструктури та політична воля. Якщо ці сили зійдуться — електромобілі закріпляться не лише в багатих державах, а й у тих, що щойно починають трансформацію. Це не миттєва революція, а корабель, що пливе проти шторму інновацій: інерція велика, але напрямок стає все очевиднішим.
